Ми вміємо красою милуватись, берегти її, примножувать, оберігати.

                               Стукає вересень...

                               Вже до Тебе прийти поклонитись

                                пора.

                               Поклонитись за серце добра

                               й справедливості,

                               поклонитись за сонце в дитячих очах.

                               Поклонитись за те, що з Твоєї ж бо   

                               милості

                               слава Школи Дитини луна по світах.

                                              Ю.Мальований "Пам'яті В.О.Сухомлинського"

Початкова школа почала втілювати реформування освіти. Цього року першокласники і другокласники вчаться за новим державним стандартом. Яким буде навчання для маленького школяра? Як поз­бавити навчальний процес психологічної напруги? Як викликати у школяра прагнення вчитися, пізнавати?

Ці запитання одразу постали перед учителями по­чаткових класів. І мимоволі шукаєш на них відповіді у працях видатного українського педагога В.О.Сухо­млинського, котрий зумів перетворити важку навчаль­ну працю у життєрадісний процес сприйняття життя.

      Читаючи твори В.О.Сухомлинського, я часто замис­лююсь, як він проводив уроки серед природи, створю­вав "зелені класи". Вчив дітей пізнавати оту надзвичайну  красу, полюбити її, з нею розмовляти і милуватися. Природа вчить мудрості, не промовивши ні слова,  сповнює твоє серце якоюсь   

дивною любов'ю, яку  оберігатимеш, як своє життя.

        Сповідь учителя

Я  щоранку заходжу в клас.

На дитячих обличчях — усміх.

Що я варта, діти, без вас?

Ви натхнення моє, мій успіх.

 За плечима — минулі роки,

Але  й досвід прийшов з літами.

Що я варта без вас, малюки?

Я безмежно люблю вас, я з вами.

 Щоб любові вогонь не згас,

Щоб віддать дітям серце і душу,

 Я щоранку заходжу в клас,

Я - учитель, я вчити мушу.

Людина  і природа — вони постійно пов'язані  між собою.

Торкнись краси природи усім серцем,

Немов  руками ніжних пелюсток

І пригорни хоча б одну до себе,

Неначе  мати любих діточок.

 У літературних читаннях є теми, які можна поглиблювати на тлі природи Особливо емоційно-привабливе  спілкування з природою навесні. Екскурсії-спостереження за народженням травички, скресанням річки, за гомінкими шпаками і турботливими граками надихають  на виявлення любові до них у віршах, прозі, пісні.

Вчимо дітей радіти природою. Навіть маленьких першокласників можна навчити бачити красу. Так, у своїй практиці я застосовувала усний календар природи. Діти, ідучи до школи, спостерігали за змінами в природі.

"Ось небо височіє, голубе-голубе... По ньому плавають білі хмаринки, наче овечки, то розсипаються пір'яним килимом. Дерева оживають, тягнуться вітами до сонця, виблиску­ють клейкими бруньками".

А хтось побачив шпака, який кружляє над шпаківнею, щоб там оселитися. Діти приносять багато новин у клас. Тут складаємо послідовний опис природи. Додаємо нові описи змін у природі, які з'явилися на­ступного дня.

Так збагачується словниковий запас дитини. Вона вчиться говорити літературною мовою, повними ре­ченнями, не повторюючись. А потім свої думки відтворюємо у творах і віршах. Ці зернятка творчості я зберігаю, мов скарб. Найулюбленішими були твори- мініатюри "Про що шепоче осика?", "Чому я люблю тополиний пух?", "Розкажи, лелеченьку, де ти був?".

Нам не слід забувати, що природа не тільки для ми­лування, — вона потребує захисту. Я часто замислюю­ся над тим, чому околиці сіл збідніли на лелечі гнізда, замулилися живі джерела, рідше чути солов'їні співи.

Може в цьому провина і кожного з нас? Адже не всі ми задумуємося над тим, що природа — це наша друга домівка.

За підрахунками вчених, за три з половиною століття з нашої планети зникли 46 видів ссавців та 94 — птахів.

Не зі сторінок стародавніх літописів, не з легенд і переказів увірвалось у наше життя лячне і моторошне слово — Чорнобиль. Це лихо було передбачене ще 2 тисячоліття тому.

"І впала з неба велика зоря. Ім'я цієї зорі — По­лин ..." (Одкровення Іоана, Глава 8, вірш 10).

Природі України завдано непоправних збитків. Невблаганна радіація руйнує наш організм звідусіль. Важкі наслідки трагедії 27-річної давності. Важко плаче хвора Земля. Чорнобиль — тривожний набат — закликає до розуму, і на пам'ять спливає пророцтво великого Кобзаря:

"Схаменіться, люди! —

Бо лихо вам буде" ...

Природа України чудова. Та якби люди не нищили її, вона була б ще кращою. Ми ж маємо дбати про неї і молити Господа, щоб він почув наш щирий голос!

Грішні діти — діти не чужі,

 Отче наш, почуй їх щирий глас.

Боже, Україну бережи,

Господи, помилуй нас!

Про все це треба розповідати дітям, організовува­ти екологічні пости на зразок колишніх зелених та голубих патрулів.

Вік наймолодших школярів особливий, він потре­бує від педагога глибоких знань з психології, педа­гогіки, методики викладання.

Розгляд екологічних ситуацій "Будь природі другом".

Мета. Запропонувати дітям розглянути проб­лемні ситуації впливу людини на довкілля, і як цей вплив може відбитися на природі і людях. Сприяти розвиткові самостійності суджень у дітей, уміння логічно й конкретно висловлювати власні мірку­вання, розвивати вміння розрізняти позитивні та негативні прояви поведінки людини в природі. Виховувати бажання активно реагувати на неадек­ватну поведінку людей у природі, бути її захисником.

Можна використати твір:

______________________________________________________________

Відломлена гілка

Уздовж алеї парку біг хлопчик. Був ясний, весняний день, на деревах співали пташки, серед квітів літали барвисті метелики. Хлопчикові було весело. Він біг, розмахуючи руками.

Уздовж алеї росли маленькі липки, їх недавно посадили. На гілочках зазеленіли ніжні пахучі листочки. Хлопчик зривав їх і кидав собі під ноги. Потішався. От зупинився біля однієї липи. Та не листочок відірвав, а цілу гілочку відчахнув. Гілочка впала додолу. Хлопчик на хвильку зупинився, глянув на тремтячі листочки. Глянув і на липку. З північного боку зяяла ранка.

Хлопчикові стало жаль липки, та жалість у його серці жила недовго. Бо надворі був такий радісний сонячний день... Хлопчик переступив гілочку й побіг далі.

Минуло багато-багато літ. Хлопчик виріс, став дорос­лим. І діти його повиростали.

Ось теплого весняного дня приходить він до того пар­ку, де бігав колись малим пустотливим хлоп'ям. Уздовж алеї росли високі стрункі липи. Одна тільки була мовби з північного боку поранена. У неї ніби руки не було. Замість гілки - глибокий шрам.

Дідусь зупинився. Упізнав липу. Це він колись давно відчахнув їй гілочку. І ось тепер на високому стрункому дереві не було великої гілки. Менше листя зеленого, менше цвіту липового, менше співу бджолиного — бо він зламав гілочку. Менше й радості в світі.

Дідусь зітхнув. Він стояв на алеї, дивився на рівну доріжку, по якій біг маленький хлопчик.

__________________________________________________________

Хвилинки емоційно-чуттєвого спілкування. "Слухання співу пташок".

Мета. Уточнити знання дітей про пташок, які гніздяться на території нашої місцевості, їх поведінку, вчити описувати, про що їм співає пташечка, милу­ватися красою пташиного співу.

Розвивати зв'язне мовлення, інтерес до поведінки птахів, бажання якнайбільше дізнатися про їхнє життя, значення птахів у природі.

Учити спостерігати, слухати пташиний спів, не порушуючи їхнього спокою, допомагати їм.

Можна використати твори:

_____________________________________________________

Шпак прилетів

Був тихий весняний ранок. Сонце ще не зійшло, а небо на сході вже рожеве.

На голій кленовій гілці голосно заспівав Шпак. Він щойно прилетів з далекого краю. Знайшов свою шпаків­ню, сів біля неї й радісно сповістив:

— Я прилетів! Настала весна!

Шпаків спів почув Горобець, що спав під стріхою в теплому кубельці. Йому не хотілося рано вставати. Та як почув Шпака, стурбувався. Розбудив Горобчиху, що спала в сусідньому кубельці, й ремствує:

— Шпак прилетів! Тепер нам доведеться раніше вста­вати, бо за Шпаком важко буде їжу здобувати.

Він скрізь устигне перший...

Горобчиха зітхнула й каже:

— Спасибі Шпакові, будитиме тебе, ледаря.

  _______________________________________________________

             Будеш з гнізда випадати?

У дятлихи у гнізді було четверо пташенят. Одне з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?

— Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом.

Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, ви­сунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче. Прилетіла мати до малого.

—  Як же тебе врятувати, неслухняний сину! Сідай мені на спину, берися за пір'я дзьобиком, держись міцно.

Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір'я. Полетіла мати. Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:

— Будеш із гнізда випадати?

—  Не буду, — сказало, плачучи, пташеня й підняло голівку, щоб виглянути з гнізда.

___________________________________________________________

Хвилинки-роздуми "Який слід повинна залиши­ти людина на землі"?

Мета. Учити дітей аналізувати твори В.О.Сухомлинського, закріпити знання про взаємозв'язок у природі, вплив природи на емоційний та фізич­ний стан людини.

Розвивати вміння співпереживати, створювати красу. Виховувати любов до природи, добрі почуття.

Можна використати твори:

__________________________________________________________

            Який слід повинна залишити людина на землі?

Старий майстер поставив кам'яний дім. Став збоку й милується ним. "Завтра в ньому поселяться люди", — з гордістю думав майстер.

А тут біля дому гуляв хлопчик. Він скочив на сходинку й залишив від своєї маленької ніжки слід на ще не затвер­ділому цементі.

-     Навіщо ти псуєш мою роботу? — каже з докором майстер.

Хлопчик глянув на відбиток ноги, засміявся і втік.

Минув рік, а потім ще багато-багато літ.

Хлопчик став дорослий. Життя його так склалося, що він часто переїжджав з міста до міста, ніде довго не затри­мувався, ні до чого не прив'язувався - ні руками, ні душею.

Настала старість. Згадав старий чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому побути в рідному селі. Приїхав старий чоловік на свою Батьківщину. Зустріча­ється з людьми, називає своє прізвище, та всі знизують плечима, ніхто не пам'ятає такої людини.

-    Що ж ти залишив після себе? - питає старого чоло­віка один дідусь. — Чи є в тебе син або дочка?

-    Немає у мене ні сина, ні дочки, — відповідає старий чоловік.

-    Може, ти посадив дуба?

-    Ні, не посадив я дуба...

-    Може, ти виплекав поле?

-     Ні, не виплекав я поле...

-    Ну, то, виходить, ти пісню склав?

-    Ні, і пісні я не склав.

-   То хто ж ти такий? Що ж ти робив цілісіньке життя? - з подивом запитав дідусь.

Нічого не міг відповісти старий чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов він до того дому. Стоїть будинок, наче вчора його поставили, а на нижній сходинці - закам'янілий відбиток його маленької ніжки.

"От і все, що залишиться після мене на землі, — з гірко­тою подумав старий чоловік. - Не так треба було жити!.."

___________________________________________________________

                         Які ж ви щасливі!

Сьогодні до школи вперше прийшли малюки.

Завтра їм починати навчання, а сьогодні їх привели матері познайомити з учителем.

Матері пішли додому. Діти залишилися з учителем на зеленій галявині під високою липою.

Старий учитель Іван Пилипович сьогодні зустрічає десяте покоління своїх вихованців. Доведе оцих малюків до четвертого класу і сповниться сорок років його роботи в школі.

Ласкаві, привітні очі дивляться в чорні, сині, сірі, бла­китні оченята своїх вихованців. Малі усміхаються.

—Діти, чи бачили як задовго до світанку сходить ран­кова зоря? - питає Іван Пилипович, і його лагідна усміш­ка викликає в малечі таку ж теплу усмішку.

— Ні, не бачили, - відповідають діти.

—А не бачили, як соловейко п'є росу?

— Ні, не бачили...

— А як джміль чистить крильце на квітці, в якій він спав вночі?

— Не бачили...

— А не бачили, як весела комашка сонечко в теплий зимовий день виглядає спросоння з-під кори: чи не прий­шла весна?

— Не бачили...

— Які ж ви щасливі, діти... — сказав Іван Пилипович. Щасливі, бо вам є що бачити. Щасливі, бо вас чекає багато прекрасного. Я поведу вас на берег ставка і ви побачите, як сходить ранкова зоря. Ми затамуємо дихання й поба­чимо, як соловейко, прокинувшись на світанку, п'є крап­линку роси.

Прийдемо на світанку до великої гарбузової квітки й застанемо там ледачого джмеля, який щойно прокинувся і чистить крильця. Підемо до нагрітого сонцем стовбура й побачимо, як сонечко виглядає з-під кори і дивується: що ж це воно таке - жарко вже спати, а надворі сніги лежать...

Ви щасливі, діти, бо ви все це побачите.

__________________________________________________________

Кожному вчителеві важливо усвідомити свою від­повідальність не лише за якість знань учнів, а, най­перше, — за збереження здоров'я дитини. Та найцінніше — це доброзичливі стосунки між дітьми і дорослими, що дає змогу учням жити своїм неповтор­ним повноцінним дитячим життям.

Як поле засівається зерном,

Так наша нива — розумом, красою і добром.

А ми покликані ці зерна проростити —

В дитячих щирих душах відродити.