Великодні гаївки в Підгайчиках

Інсценізація уривка з твору С.Васильченка "В бур'янах"

Автор. Малий Тарас любив вечорами слухати, як дід розповідає про ті часи, коли гайдамаки панів різали, як ножі святили, як визволяли Умань.

А на ранок в хлопця рушниця з соняшника за плечима, в руках загнута з лозини шабля. Ходить у бур'яні, рубає панам голови з плечей.

Тарас. Ти пан Дашкевич?

Пан Дашкевич. Я! Прости! Не буду!!!

Тарас.Ти з народу знущався, а тепер не буду! Ось тобі! (збиває голову)

            Ти пан Висоцький?

Пан Висоцький . Прости! Не буду!!!

Тарас. І ти з народу знущався... Отримуй! (збиває голову)

             О, який чорний будячище, аж світ затьмарює! Це, напевне, буде їхній цар! Просись! Не                хочеш? І твоя голова злетить з пліч, як галка!

Оксанка. Тарасе, що ти робиш?

Тарас. Який я Тарас? Я - гайдамака!!!

Оксанка. Але що ж ти тут робиш?

Тарас. Не заважай! Бач - панам голови рубаю.

Оксанка. І я! І я!

Тарас. Ну, добре, хай і ти будеш гайдамачка. На рушницю, стріляй.

Оксанка. Бу-бух!Бу-бух!Бу-бух!

Тарас. Трах! Бах! Рубай! Бий!

Автор. В  бур'яні закипіла війна - тихий відгук далекої гайдамаччини.

МИ ЧУЄМО ТЕБЕ, КОБЗАРЮ, КРІЗЬ СТОЛІТТЯ..."

Тема: «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття...» (До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка)

Мета: Продовжити знайомство учнів з постаттю геніального українського поета

Т. Г. Шевченка, його життєвими стежками та багатогранною мистецькою

натурою; вчити сприймати, розуміти та аналізувати творчість Шевченка як поета,  маляра, мислителя, гуманіста і патріота; розвивати декламаторські вміння та  здібності, допитливість та бажання глибше пізнати світ Кобзаря; виховувати  любов до поетичного слова, належну шану та повагу до постатей, що стали  національними символами.

Обладнання: ноутбук, проектор, екран, ілюстративний матеріал до теми «Шевченко-художник», презентація сторінок усного журналу, слай-шоу «Життєві дороги такі нелегкі», відео-фільм «Мій Шевченко», відео-сюжет «Галерея Тітоньки Сови. Шевченко», запис пісні «Зоре моя вечірняя…», плакат

«Чому я читаю Шевченка?», картки для учнів.

Використана література:

1. Слободенко Л.К. Тарас Шевченко (1814 – 1861): Коротка Біографія і літературні

ігри // Розкажіть онуку. – 2000. - № 4. – с.27-29.

2. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: в 12-ти т.-к.: Наукова думка, 2001.

Інтернет-ресурси:

http://www.ex.ua

http://www.youtube.com

http://www.univ.kiev.ua

Хід уроку

1. Організація класу до уроку.

1.1. Привітання.

1.2. Перевірка готовності учнів до уроку.

2. Оголошення теми та мети уроку. Вступне слово вчителя.

Це урок  державності, громадянськості, людяності, а сьогодні – це ще й урок нашої з вами пам’яті,  і я сподіваюся, ви не залишитеся байдужими до того, про що ми говоритимемо.  Щасливою є та нація, котра має своїх геніїв, людей, що стали символами країни,  культури, епохи. Україна отримала такого генія в постаті Великого Кобзаря.  9 березня 2014 року виповниться 200 років від дня народження  Тараса Григоровича Шевченка – поета, художника, мислителя, палкого патріота України.  Але постать Кобзаря досить часто настільки таємнича, що за нею досить важко побачити  звичайну людину.

То яким же був Тарас насправді? Спробуймо відповісти на це запитання разом у  формі усного журналу, першу сторінку якого пропоную зараз відкрити.

3. Сторінка 1. «А ми усе про нього та про нього – сльозою, словом, вигуком

руки…» (Слайд 1).

(Учні зачитують поетичні рядки, присвячені Т. Шевченку)

Учень 1.

Забриніла душа многозвучними барвами слова,

Мов бандури струна залилася у трелях дзвінких,

Загриміла велично Тарасова, батькова мова

І сплела у вінок волелюбних думок колоски.

Учень 2.

Загриміла, мов дзвін, відпустивши у небо свободу,

У зелені гаї, де розноситься шепіт тополь,

Розбудила зі сну заколисану волю народу,

Що проспав сотні літ у пітьмі переламаних доль.

 Учень 3.

По забутих стежках, у безмежжі сліпого блукання,

Твоє слово, Тарасе, зорею освічує шлях,

Твої горді пісні розривають кайдани мовчання,

Чистим світлом ведуть по широких вкраїнських полях.

Учень 4.

Геніальний творець. У безсмертних рядках Заповіту

Ти навіки живий полиновими травами мрій,

Твоє слово повік буде в пам’яті нації жити

Невгасимим вогнем, джерелом для майбутніх надій.

4. Сторінка 2. «Твій образ вічно буде жити в серцях праправнуків твоїх…»

(Слайд 2).

4.1. Розповідь учителя. (Короткі біографічні відомості про Т. Шевченка на

фоні слайд-шоу «Життєві дороги такі нелегкі»)

Т. Г. Шевченко народився 9 березня 1814 р. в селі Моринцях, Звенигородського

повіту, Київської губернії, в сім'ї селянина-кріпака. Рано втративши матір, а потім і батька, він з дитинства зазнав багато горя, відчув на собі весь тягар кріпацтва. Деякий час Шевченко був у навчанні в дяка-вчителя на становищі школяра-«попихача». Вже у ті роки в нього виявляється великий потяг до малювання. Після  невдалих спроб знайти собі в сусідніх селах учителя малювання, Шевченко повертається до свого села і стає наймитом у попа.

Коли Шевченкові йшов 15 рік, його взяли за слугу-козачка до молодого пана  Енгельгардта. Разом з паном Шевченко їде до Києва, а потім живе у м. Вільно і в  1831 р. приїжджає до Петербурга. На 18-му році життя Шевченка законтрактовано  до цехового майстра живопису Ширяєва. Випадково знайомиться він з художником

І. Сошенком, а через нього — з відомими художниками й письменниками:

К. Брюлловим, В. Жуковським, О. Венеціановим. Є. Гребінкою та ін. 22 квітня 1838 року Шевченка викуплено у пана Енгельгардта за 2500 крб.

асигнаціями. Молодий художник стає вільним слухачем Академії мистецтв.

Починає навчання в Академії мистецтв, робить перші поетичні спроби. У

1840 р. виходить друком перша поетична збірка «Кобзар» (містила 8 творів), що

отримала схвальні рецензії в газетах та журналах; у 1843 р. - вирушає в подорож Україною, згодом повертається до Петербурга, видає альбом малюнків «Живописна  Україна». У 1845 р. Шевченко блискуче закінчує навчання, отримує звання некласного  художника, повертається в Україну.

У 1846 р. зарахований до складу археографічної комісії, збирає історико-

етнографічний матеріал, замальовує історичні місця, багато подорожує, зближається з членами Кирило-Мефодіївського товариства, і в 1847 р. його заарештовують за участь  у діяльності цього товариства, а також за твори, спрямовані проти самодержавства.

Отримав покарання: безстрокове заслання рядовим солдатом із забороною писати і малювати; місце заслання — Оренбурзька область, Орська фортеця. У 1848 р. бере  участь у експедиції до Аральського моря; 1849 р. — Шевченкові дозволено виїхати до  Оренбурга, там він займається обробкою матеріалів експедиції; 1850 р. заарештований  за доносом і відправлений до Новопетровського укріплення, що на Каспійському  морі. 1851 р.— бере участь у геологічній експедиції в гори Карпати; у 1856 р. виходить Коронаційний маніфест нового імператора Олександра ІІ, згідно з яким проведено

амністію політичних в’язнів.

У 1857 р. поет отримує наказ про звільнення, дозвіл на виїзд, повертається до

Петербурга, через декілька місяців починає працювати в Академії мистецтв; у

1859 р. — поїздка в Україну. 1860 р. виходить «Кобзар» в перекладі російською

мовою; Шевченка обирають академіком Петербурзької академії мистецтв за роботи в  галузі гравюри.

10 березня 1861 р. Тарас Шевченко помирає в Петербурзі, згодом прах поета

перевезено в Україну і поховано на Чернeчій горі поблизу Канева.

4.2. Виступ творчої групи учнів (тематичні міні-доповіді про Т. Г. Шевченка)

Учень 5.

Зовнішність поета.

У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав.

Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Був середнього зросту, але міцної

тілесної будови. На смаглявому обличчі – ледь помітні сліди віспи. Русявий. На

перший погляд, обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи  приглядався до нього, чарували невеликі, але виразні сірі очі, що світилися  надзвичайним розумом і дивною добротою.

Учень 6.

Особливості характеру.

Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою, сердечністю,

однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…",

"Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства,  старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими", "Він був надзвичайно  ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й  захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших  якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги".

Гроші Шевченка не трималися. Маючи великі суми, витрачав їх, сам добре не

знаючи, як і куди. Не вмів бути ні ощадливим, ні розпоряджатися грішми. Часто  необережно позичав і ставав жертвою ошуканців. Заходячи до міста, завжди брав  гроші для жебраків. Якось, не замислюючись, всунув у руку старцеві золотого  імперіала. Переляканий небувалою щедрістю, той відмовився від такої суми.  У Києві служниця, перучи Шевченкові хустки, знайшла позав’язувані у вузликах гроші. Поет ніяк не міг пригадати, коли і за яких обставин туди їх заховав. У неділю за ці "дурні якісь гроші" він справив банкет для дітвори з цілої околиці.

Учень 7.

Талант.

Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не

тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь.

Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він

залишав по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та

аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося. Шевченко був віртуозом сольного співу. Мав добрий слух, гарний голос. Знав  безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку" виконував  так, що загіпнотизовував слухачів. Окрім того, був талановитим оповідачем і прекрасним декламатором. Запальний театрал і приятель найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини він проявив блискучі акторські здібності.

Учень 8.

Слава.

В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики навперейми

запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні

стовплювалися при вході, і навіть чванькуваті пані, що інакше не розмовляли, як  французькою, очікували його появи з великою цікавістю. Він був предметом

загальної уваги і захоплення.

Повертаючись пароплавом із заслання, недавній рядовий Шевченко мешкав у

каюті самого капітана і був постійним гостем подорожуючих мільйонерів. Уся

петербурзька еліта: найславетніші вчені, письменники, політичні діячі, митці,

артисти, композитори, колишні політичні вигнанці і в’язні, модні красуні,

аристократи й студенти, урядовці усі вони строкатим і галасливим натовпом після  заслання оточили Шевченка, не даючи йому ні відпочити, ні зайнятися своїми справами. Його мало не носили на руках.

Учень 9.

Останні дні поета. Про своє фізичне здоров’я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет вельми хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці. лише 23 листопада поскаржився лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин Шевченко витримав до Різдва. Казав: "Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар? Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу до куми! Це колядування цілком надломило його організм.

Діагноз лікарів був невтішний: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у

великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Шевченко лише

стискав зуби, давлячи в собі біль, що його мучив.  У неділю, 10 березня, о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.

Кріпак із кріпаків, геній із геніїв – це він дочасно віддав своє життя, аби

неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходила на

нашу землю.

- Що із почутого вам найбільше запам’яталося?

- Чи дізналися ви щось нове про Великого Кобзаря?

4.3. Перегляд фрагменту відео-фільму «Мій Шевченко» (джерело -

http://www.ex.ua)

- Цікавим, але складним було життя Т. Шевченка, це ще раз нам доводить відео-сюжет, який я пропоную вам переглянути.

5. Сторінка 3. «Для нас він більше, ніж література…» (Слайд 3).

5.1. Перегляд репродукцій картин Т. Шевченка.

- Сьогодні ми вже згадували про те, що Т. Шевченко був неперевершеним

маляром, автором сотень майстерних художніх робіт. Перегляньмо ж деякі з його робіт (вчитель звертає увагу на виставку репродукцій картин

Т. Шевченка, називає їх та коментує, що зображено).

- Котра із картин вам найбільше сподобалась? Чому?

- Який настрій у вас викликають пейзажі Т. Шевченка? Які кольори там

переважають?

5.2. Перегляд відео-фрагменту «Галерея Тітоньки Сови. Шевченко»

(джерело – http://www.youtube.com).

6. Сторінка 4. «Живи, поете, в бронзі і граніті, живи, поете, в пам’яті

людській…» (Слайд 4).

- Тарас Шевченко – автор чудових віршів як для дорослих, так і для дітей. Ми

ці вірші знаємо, любимо, читаємо та перечитуємо, бо кожен українець

знаходить в них щось дороге та близьке серцю. Духовним заповітом для

поколінь українців став «Кобзар» – наш скарб і наша гордість. Сьогодні в

Україні та світі налічується більше 1100 пам’ятників Шевченку (це

найбільше число монументів, зведених одній людині, якщо не враховувати

пам’ятники вождям тоталітарного режиму та «Невідомому солдату»). Та не

тільки в такий спосіб ми бережемо пам’ять про нього, чимало поетів

присвячують свої вірші Тарасу Шевченку. Послухаймо ж їх.

Учень 10.

Маю я книжок багато,

Та найбільший маю дар:

— Чемна ти! — сказав раз тато,

Дарував мені "Кобзар".

В "Кобзарі" садки квітучі

І на конях козаки,

І русалки там на кручі...

Мов найкращі це казки!

Я вже вмію "Гамалію"

І "Підкови" вмію пів, І колись вернутись мрію

До Тарасових степів.

Як Тарасові віддячу,

Що мене так гарно вчить?

Не годиться — добре бачу

Бути винній і на мить!

Я буду його чигати

За усе, що нам зробив,

Пильно мову цю вивчати,

Що її він так любив.

Він тоді на мене гляне

Зі стіни, з-під рушника:

— Справді, вчиться непогано —

Славна дівчинка така!

Учень 11.

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко

З картини, що там на стіні.

Читає вірші залюбки мені ненька,

Розказував батько мені:

Як вівці він пас — ще малий був хлопчина,

А виріс — великий дав дар:

Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,

Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Як книгу святу берегли ми завзято,

З собою забрали у світ,

Як слово Тараса завжди зберігати,

Великий усім заповіт.

Я буду любити Вкраїну рідненьку,

То може й мені ще не раз

З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,

Наш Батько, великий Тарас.

Учень 12.

Кобзар співав в пустелі Косаралу,

У казематах батюшки-царя.

Кайдани, шаленіючи, бряжчали,

Щоб заглушити пісню Кобзаря.

А пісня наростала у засланні.

А пісня грати розбивала вщент.

Правдивій пісні передзвін кайданів –

То тільки звичний акомпанемент.

Учень 13.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.

Тебе своїм сучасником звемо.

7. Сторінка 5. «Співаємо Тараса, діти, співаєм славу Кобзарю…» (Слайд 5).

- Багато віршів Т. Шевченка стали народними піснями, і це не дивно, адже

своїм змістом та мелодикою вони близькі і зрозумілі народу. Послухаймо ж

одну із пісень на слова Т. Г. Шевченка.

(звучить пісня «Зоре моя вечірняя…», автор музики – Гордій Гладкий)

8. Сторінка 6. «Щоб зрозуміти нам сучасне, читаймо, діти, Кобзаря» (Слайд 6).

- Тарас Григорович Шевченко – геніальна постать української історії,

культури, літератури. Колись І. Франко, аналізуючи значення Шевченка для України, написав про нього так: «Він був сином мужика – і став володарем в

царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської

культури. Він був самоуком – і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам  і книжним ученим».

 Український письменник-гуморист Остап Вишня без

натяку на жарт стверджував: «Т. Г. Шевченко! Досить було однієї людини,

щоб урятувати цілий народ, цілу націю».

 А письменник Олесь Гончар, вбачаючи у Шевченку постать вселенського масштабу, сказав: «Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він  належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя».

- А чим для нас дорогий Шевченко? Чого вчать його твори? Чому слід читати

«Кобзаря»?

- Спробуймо відповісти на ці запитання у формі гри.

(На дошці – плакат «Чому я читаю Шевченка?»; кожен учень отримує

картки для запису власної відповіді; всі учні, зачитуючи написане,

коментуючи свою думку, прикріплюють картки на дошку.)

9. Сторінка 7. «Іду з дитинства до Тараса…» (Слайд 7).

Минають роки, змінюються покоління, а слава Шевченка не згасає, твори його

сьогодні є не менш актуальними, ніж майже два століття тому. На початку уроку ми  згадували про пам’ятну дату, яка чекає нас цього року – 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. Понад 300 сходинок ведуть на Тарасову гору у Каневі. Ними  пройшли понад 11 мільйонів людей зі 150 країн світу, такі приблизні підрахунки. Прийдуть до могили Шевченка і 9 березня. Хтось за рангом служби відбуватиме урочистість, а хтось приїде у Канів за велінням серця.  Остання сторінка нашого сьогоднішнього уроку має назву «Іду з дитинства до Тараса…», бо саме в ранньому дитинстві розпочинається наше знайомство з  творчістю геніального українського поета, справжнього патріота – Тараса Шевченка. Насамкінець послухаймо вірш Ю. Рибчинського «Шлях до

Тараса» і пам’ятаймо Шевченкові заповіти.

(Учні зачитують поетичні рядки)

Учень 14.

В дні перемог і в дні поразок,

Щасливі дні і в дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої земні.

Учень 15.

Іду крізь свята, і крізь будні,

Крізь глум юрби, і суєту,

Ні, не в минуле, а в майбутнє

До Тебе, я, Тарасе, йду.

Учень 16.

Крізь вітер злий карбую кроки

І чую серцем кожну мить,

“Реве та стогне Дніпр широкий”,

Щоб розбудити всіх, хто спить.

Учень 17.

Коли в душі моїй тривога,

Коли в душі пекельний щем,

Іду до нього – до живого –

У Всесвіт віршів і поем. Учень 18.

Я не один іду до нього –

Ідуть до нього тисячі,

Наче грішники – до Бога,

Свої печалі несучи.

Учень 19.

І доки в римах “Заповіту”

Бентежить кожне слово нас,

Той рух до сонця не спинити,

Бо зветься сонце те – Тарас.

10. Підсумок уроку.

- Якій темі було присвячено сьогоднішній урок?

- Що нового ви дізналися?

- Яка інформація вас зацікавила?

- Що виявилось складним, викликало труднощі?

- Як ви зможете використати отримані знання і відомості надалі? Де вони

стануть для вас корисними?

- Дякую за активну роботу на уроці та чудові поетичні доповнення до теми

уроку.

Практична робота: створення екологічної листівки "Тиша в лісі"

   Травень-червень - найважливіші місяці в житті тварин. У цей період пташки здебільшого висиджують своїх пташенят. А деякі звірі й птахи вже вигодовують молодняк.

Діти придумали декілька простих правил, як поводитися в цей час у лісі. Можливо, тобі ці правила теж сподобаються, і ти будеш їх дотримуватися. Або запропонуєш свої.

До правил намалюй екологічну листівку або екологічні знаки.

1. Не будемо заглядати у пташині гнізда і руйнувати їх.

2. Не будемо брати до рук пташині яйця, пташенят, звірят.

3. Не будемо ловити диких тварин і забирати із собою.

4. Не будемо порушувати тишу в лісі.

Руднянин Володимир, 2 клас

Ваврик Вікторія, 2 клас

Вербовецька Ангелінка, 2 клас

Когут Олександр, 2 клас

Бліщ Ірина, 2 клас

Конкурс малюнка "Збережемо первоцвіти"

"Весна настає, сонця додає"
Ваврик  Вікторія,2 клас

"Не знищуйте красу!!!"
Руднянин Володимир, 2 клас

Бліщ Ірина, 2 клас

"Моя рука ніколи і нічому ні горя, ні біди не принесе..."
Станько Артур, 2 клас

Хресна дорога для дітей та батьків

Свято Миколая у школі

Ми вміємо красою милуватись, берегти її, примножувать, оберігати.

                               Стукає вересень...

                               Вже до Тебе прийти поклонитись

                                пора.

                               Поклонитись за серце добра

                               й справедливості,

                               поклонитись за сонце в дитячих очах.

                               Поклонитись за те, що з Твоєї ж бо   

                               милості

                               слава Школи Дитини луна по світах.

                                              Ю.Мальований "Пам'яті В.О.Сухомлинського"

Початкова школа почала втілювати реформування освіти. Цього року першокласники і другокласники вчаться за новим державним стандартом. Яким буде навчання для маленького школяра? Як поз­бавити навчальний процес психологічної напруги? Як викликати у школяра прагнення вчитися, пізнавати?

Ці запитання одразу постали перед учителями по­чаткових класів. І мимоволі шукаєш на них відповіді у працях видатного українського педагога В.О.Сухо­млинського, котрий зумів перетворити важку навчаль­ну працю у життєрадісний процес сприйняття життя.

      Читаючи твори В.О.Сухомлинського, я часто замис­лююсь, як він проводив уроки серед природи, створю­вав "зелені класи". Вчив дітей пізнавати оту надзвичайну  красу, полюбити її, з нею розмовляти і милуватися. Природа вчить мудрості, не промовивши ні слова,  сповнює твоє серце якоюсь   

дивною любов'ю, яку  оберігатимеш, як своє життя.

        Сповідь учителя

Я  щоранку заходжу в клас.

На дитячих обличчях — усміх.

Що я варта, діти, без вас?

Ви натхнення моє, мій успіх.

 За плечима — минулі роки,

Але  й досвід прийшов з літами.

Що я варта без вас, малюки?

Я безмежно люблю вас, я з вами.

 Щоб любові вогонь не згас,

Щоб віддать дітям серце і душу,

 Я щоранку заходжу в клас,

Я - учитель, я вчити мушу.

Людина  і природа — вони постійно пов'язані  між собою.

Торкнись краси природи усім серцем,

Немов  руками ніжних пелюсток

І пригорни хоча б одну до себе,

Неначе  мати любих діточок.

 У літературних читаннях є теми, які можна поглиблювати на тлі природи Особливо емоційно-привабливе  спілкування з природою навесні. Екскурсії-спостереження за народженням травички, скресанням річки, за гомінкими шпаками і турботливими граками надихають  на виявлення любові до них у віршах, прозі, пісні.

Вчимо дітей радіти природою. Навіть маленьких першокласників можна навчити бачити красу. Так, у своїй практиці я застосовувала усний календар природи. Діти, ідучи до школи, спостерігали за змінами в природі.

"Ось небо височіє, голубе-голубе... По ньому плавають білі хмаринки, наче овечки, то розсипаються пір'яним килимом. Дерева оживають, тягнуться вітами до сонця, виблиску­ють клейкими бруньками".

А хтось побачив шпака, який кружляє над шпаківнею, щоб там оселитися. Діти приносять багато новин у клас. Тут складаємо послідовний опис природи. Додаємо нові описи змін у природі, які з'явилися на­ступного дня.

Так збагачується словниковий запас дитини. Вона вчиться говорити літературною мовою, повними ре­ченнями, не повторюючись. А потім свої думки відтворюємо у творах і віршах. Ці зернятка творчості я зберігаю, мов скарб. Найулюбленішими були твори- мініатюри "Про що шепоче осика?", "Чому я люблю тополиний пух?", "Розкажи, лелеченьку, де ти був?".

Нам не слід забувати, що природа не тільки для ми­лування, — вона потребує захисту. Я часто замислюю­ся над тим, чому околиці сіл збідніли на лелечі гнізда, замулилися живі джерела, рідше чути солов'їні співи.

Може в цьому провина і кожного з нас? Адже не всі ми задумуємося над тим, що природа — це наша друга домівка.

За підрахунками вчених, за три з половиною століття з нашої планети зникли 46 видів ссавців та 94 — птахів.

Не зі сторінок стародавніх літописів, не з легенд і переказів увірвалось у наше життя лячне і моторошне слово — Чорнобиль. Це лихо було передбачене ще 2 тисячоліття тому.

"І впала з неба велика зоря. Ім'я цієї зорі — По­лин ..." (Одкровення Іоана, Глава 8, вірш 10).

Природі України завдано непоправних збитків. Невблаганна радіація руйнує наш організм звідусіль. Важкі наслідки трагедії 27-річної давності. Важко плаче хвора Земля. Чорнобиль — тривожний набат — закликає до розуму, і на пам'ять спливає пророцтво великого Кобзаря:

"Схаменіться, люди! —

Бо лихо вам буде" ...

Природа України чудова. Та якби люди не нищили її, вона була б ще кращою. Ми ж маємо дбати про неї і молити Господа, щоб він почув наш щирий голос!

Грішні діти — діти не чужі,

 Отче наш, почуй їх щирий глас.

Боже, Україну бережи,

Господи, помилуй нас!

Про все це треба розповідати дітям, організовува­ти екологічні пости на зразок колишніх зелених та голубих патрулів.

Вік наймолодших школярів особливий, він потре­бує від педагога глибоких знань з психології, педа­гогіки, методики викладання.

Розгляд екологічних ситуацій "Будь природі другом".

Мета. Запропонувати дітям розглянути проб­лемні ситуації впливу людини на довкілля, і як цей вплив може відбитися на природі і людях. Сприяти розвиткові самостійності суджень у дітей, уміння логічно й конкретно висловлювати власні мірку­вання, розвивати вміння розрізняти позитивні та негативні прояви поведінки людини в природі. Виховувати бажання активно реагувати на неадек­ватну поведінку людей у природі, бути її захисником.

Можна використати твір:

______________________________________________________________

Відломлена гілка

Уздовж алеї парку біг хлопчик. Був ясний, весняний день, на деревах співали пташки, серед квітів літали барвисті метелики. Хлопчикові було весело. Він біг, розмахуючи руками.

Уздовж алеї росли маленькі липки, їх недавно посадили. На гілочках зазеленіли ніжні пахучі листочки. Хлопчик зривав їх і кидав собі під ноги. Потішався. От зупинився біля однієї липи. Та не листочок відірвав, а цілу гілочку відчахнув. Гілочка впала додолу. Хлопчик на хвильку зупинився, глянув на тремтячі листочки. Глянув і на липку. З північного боку зяяла ранка.

Хлопчикові стало жаль липки, та жалість у його серці жила недовго. Бо надворі був такий радісний сонячний день... Хлопчик переступив гілочку й побіг далі.

Минуло багато-багато літ. Хлопчик виріс, став дорос­лим. І діти його повиростали.

Ось теплого весняного дня приходить він до того пар­ку, де бігав колись малим пустотливим хлоп'ям. Уздовж алеї росли високі стрункі липи. Одна тільки була мовби з північного боку поранена. У неї ніби руки не було. Замість гілки - глибокий шрам.

Дідусь зупинився. Упізнав липу. Це він колись давно відчахнув їй гілочку. І ось тепер на високому стрункому дереві не було великої гілки. Менше листя зеленого, менше цвіту липового, менше співу бджолиного — бо він зламав гілочку. Менше й радості в світі.

Дідусь зітхнув. Він стояв на алеї, дивився на рівну доріжку, по якій біг маленький хлопчик.

__________________________________________________________

Хвилинки емоційно-чуттєвого спілкування. "Слухання співу пташок".

Мета. Уточнити знання дітей про пташок, які гніздяться на території нашої місцевості, їх поведінку, вчити описувати, про що їм співає пташечка, милу­ватися красою пташиного співу.

Розвивати зв'язне мовлення, інтерес до поведінки птахів, бажання якнайбільше дізнатися про їхнє життя, значення птахів у природі.

Учити спостерігати, слухати пташиний спів, не порушуючи їхнього спокою, допомагати їм.

Можна використати твори:

_____________________________________________________

Шпак прилетів

Був тихий весняний ранок. Сонце ще не зійшло, а небо на сході вже рожеве.

На голій кленовій гілці голосно заспівав Шпак. Він щойно прилетів з далекого краю. Знайшов свою шпаків­ню, сів біля неї й радісно сповістив:

— Я прилетів! Настала весна!

Шпаків спів почув Горобець, що спав під стріхою в теплому кубельці. Йому не хотілося рано вставати. Та як почув Шпака, стурбувався. Розбудив Горобчиху, що спала в сусідньому кубельці, й ремствує:

— Шпак прилетів! Тепер нам доведеться раніше вста­вати, бо за Шпаком важко буде їжу здобувати.

Він скрізь устигне перший...

Горобчиха зітхнула й каже:

— Спасибі Шпакові, будитиме тебе, ледаря.

  _______________________________________________________

             Будеш з гнізда випадати?

У дятлихи у гнізді було четверо пташенят. Одне з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?

— Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом.

Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, ви­сунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче. Прилетіла мати до малого.

—  Як же тебе врятувати, неслухняний сину! Сідай мені на спину, берися за пір'я дзьобиком, держись міцно.

Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір'я. Полетіла мати. Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:

— Будеш із гнізда випадати?

—  Не буду, — сказало, плачучи, пташеня й підняло голівку, щоб виглянути з гнізда.

___________________________________________________________

Хвилинки-роздуми "Який слід повинна залиши­ти людина на землі"?

Мета. Учити дітей аналізувати твори В.О.Сухомлинського, закріпити знання про взаємозв'язок у природі, вплив природи на емоційний та фізич­ний стан людини.

Розвивати вміння співпереживати, створювати красу. Виховувати любов до природи, добрі почуття.

Можна використати твори:

__________________________________________________________

            Який слід повинна залишити людина на землі?

Старий майстер поставив кам'яний дім. Став збоку й милується ним. "Завтра в ньому поселяться люди", — з гордістю думав майстер.

А тут біля дому гуляв хлопчик. Він скочив на сходинку й залишив від своєї маленької ніжки слід на ще не затвер­ділому цементі.

-     Навіщо ти псуєш мою роботу? — каже з докором майстер.

Хлопчик глянув на відбиток ноги, засміявся і втік.

Минув рік, а потім ще багато-багато літ.

Хлопчик став дорослий. Життя його так склалося, що він часто переїжджав з міста до міста, ніде довго не затри­мувався, ні до чого не прив'язувався - ні руками, ні душею.

Настала старість. Згадав старий чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому побути в рідному селі. Приїхав старий чоловік на свою Батьківщину. Зустріча­ється з людьми, називає своє прізвище, та всі знизують плечима, ніхто не пам'ятає такої людини.

-    Що ж ти залишив після себе? - питає старого чоло­віка один дідусь. — Чи є в тебе син або дочка?

-    Немає у мене ні сина, ні дочки, — відповідає старий чоловік.

-    Може, ти посадив дуба?

-    Ні, не посадив я дуба...

-    Може, ти виплекав поле?

-     Ні, не виплекав я поле...

-    Ну, то, виходить, ти пісню склав?

-    Ні, і пісні я не склав.

-   То хто ж ти такий? Що ж ти робив цілісіньке життя? - з подивом запитав дідусь.

Нічого не міг відповісти старий чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов він до того дому. Стоїть будинок, наче вчора його поставили, а на нижній сходинці - закам'янілий відбиток його маленької ніжки.

"От і все, що залишиться після мене на землі, — з гірко­тою подумав старий чоловік. - Не так треба було жити!.."

___________________________________________________________

                         Які ж ви щасливі!

Сьогодні до школи вперше прийшли малюки.

Завтра їм починати навчання, а сьогодні їх привели матері познайомити з учителем.

Матері пішли додому. Діти залишилися з учителем на зеленій галявині під високою липою.

Старий учитель Іван Пилипович сьогодні зустрічає десяте покоління своїх вихованців. Доведе оцих малюків до четвертого класу і сповниться сорок років його роботи в школі.

Ласкаві, привітні очі дивляться в чорні, сині, сірі, бла­китні оченята своїх вихованців. Малі усміхаються.

—Діти, чи бачили як задовго до світанку сходить ран­кова зоря? - питає Іван Пилипович, і його лагідна усміш­ка викликає в малечі таку ж теплу усмішку.

— Ні, не бачили, - відповідають діти.

—А не бачили, як соловейко п'є росу?

— Ні, не бачили...

— А як джміль чистить крильце на квітці, в якій він спав вночі?

— Не бачили...

— А не бачили, як весела комашка сонечко в теплий зимовий день виглядає спросоння з-під кори: чи не прий­шла весна?

— Не бачили...

— Які ж ви щасливі, діти... — сказав Іван Пилипович. Щасливі, бо вам є що бачити. Щасливі, бо вас чекає багато прекрасного. Я поведу вас на берег ставка і ви побачите, як сходить ранкова зоря. Ми затамуємо дихання й поба­чимо, як соловейко, прокинувшись на світанку, п'є крап­линку роси.

Прийдемо на світанку до великої гарбузової квітки й застанемо там ледачого джмеля, який щойно прокинувся і чистить крильця. Підемо до нагрітого сонцем стовбура й побачимо, як сонечко виглядає з-під кори і дивується: що ж це воно таке - жарко вже спати, а надворі сніги лежать...

Ви щасливі, діти, бо ви все це побачите.

__________________________________________________________

Кожному вчителеві важливо усвідомити свою від­повідальність не лише за якість знань учнів, а, най­перше, — за збереження здоров'я дитини. Та найцінніше — це доброзичливі стосунки між дітьми і дорослими, що дає змогу учням жити своїм неповтор­ним повноцінним дитячим життям.

Як поле засівається зерном,

Так наша нива — розумом, красою і добром.

А ми покликані ці зерна проростити —

В дитячих щирих душах відродити.